Нам потрібно заробляти гроші та багатіти. Та створити цінність, яка буде нашим вкладом у загальнолюдській розвиток
Що? Де? Коли? Як? Хто? Чому? А якщо ні? Навіщо?
Що?
Нам з вами необхідне створення мережі сучасних виробничо-освітніх центрів-інкубаторів, що є орієнтовані на розробку, виробництво та продаж високоякісних продуктів, що будуть користуватися попитом на великих платоспроможних ринках.
На організаційному та управлінських рівнях робота центрів має забезпечуватися корпоративною надбудовою з чітко визначеними цілями та задачами відділів, що складають цю надбудову.
Головні завдання/функціонал цих відділів можна визначити як:
Стратегічне планування, розробка, імплементація, впровадження та подальша адаптація правил та норм співпраці – міждисциплінарна рада професіоналів з високим рівнем суспільної довіри;
Інтеграція учасників у внутрішнє етично-правове середовище: допомога при анкетуванні, співбесіди, проведення функціонального тестування, формалізація домовленостей, виявлення порушників, розгляд справ у внутрішніх третейських судах та покарання винних (компенсація завданих збитків, обмеження доступу до спільних ресурсів, як то дисконти у внутрішніх закупівлях, приоритет доступу до спеціалістів та обладнання, штрафи та, як крайня форма, виключення зі спільноти) – етико-арбітражна служба, що складається з учасників спільноти усіх рівнів, які мають високий рівень суспільної довіри;
Вивчення ринків, пошук трендів продажів, формування завдань на розробку та виробництво товарів, що мають потужні ринкові перспективи, розробка комплексних стратегій просування, створення та ведення рекламних кампаній з великими консолідованими бюджетами, розробка та проведення PR кампаній, робота з оформленням товарних пропозицій (фото, тексти, тегування), додавання і супровід товарів на маркетплейсах та у їнших каналах продажів – маркетинговий відділ, що складається з найкращих доступних спеціалістів в цій царині, що забезпечує потреби усіх учасників об‘єднання.
Формування та супровід (керівництво) команд, залучення необхідної експертизи, координація діяльності, розробка карт проектів та план-графіків, контроль виконання та наскрізне оцінювання за результатами – мульти проектний менеджерський офіс, відділ, що складається з найкращих доступних спеціалістів в цій царині, що забезпечує потреби усіх учасників об‘єднання.
Технічна експертиза та супровід проєктів команд, технічний аналіз, консультації, розробка технологічних карт продуктів, навчання учасників - технічний відділ, що складається з найкращих доступних спеціалістів в різних областях, що забезпечує потреби усіх учасників об‘єднання (Інженерна рада);
Гуртова закупівля обладнання та матеріалів необхідних для роботи усіма учасниками спільноти (оптимізація на об‘ємах);
Відділ зберігання, продажів пакування, відправки та супроводу замовлень;
Служби спільного використання – відділ зберігання, продажів, пакування, відправки; юридична, бухгалтерська, служба безпеки, тощо.
На нижчому рівні знаходяться виробничого-навчальні центри обладнані сучасним обладнанням, станками, приборами, інструментами, якими можуть спільно користуватися, розробляючи та виробляючи свою продукцію, 100-150 невеликих команд (5-10 людей у команді);
Середній бюджет створення такого центру за умови оренди та мінімалістичного ремонту (можна сказати, лофт) промислових приміщень складає $250-300 тисяч, а забезпечення центрів постійним персоналом (майстрами-інструкторами) протягом року очікується на рівні $150.000 з розрахунку на 10 спеціалістів.
Уся організаційна та операційна діяльність здійснюється у прозорому та операційно-замкненому електронному застосунку (платформа спільнот) з розвиненою системою оцінювання (рейтингування) на усіх етапах з формуванням особистих цифрових рейтингів персоніфікованих, колективних, цифрових агентів платформи – цифрова репутація.
Де?
Для старту потрібно створення не менше 10 центрів у містах мільйонниках для забезпечення ефекту масштабу – пілотна частина проекту.
В подальшому центри мають відкриватися у форматі франшизи з розрахунку один центр на 50-100 команд (буде уточнюватися на основі статистики пілотного етапу проекту).
Коли?
Насправді, позавчора.
Як?
Новий учасник реєструється на платформі, заповнює форму, що включає його інтереси, навички та їхній рівень (самооцінювання), описує попередній досвід, додає посилання (фото) на попередні вироби/проекти у яких він приймав участь.
Формулює, як він розуміє власні потреби та наявні ресурси – створює особистий кабінет.
Після цього він має змогу створити власний проєкт, описати його, запросити потенційних партнерів-співрозробників/співвиробників, високофахових спеціалістів зі спільнот або з корпоративного рівня для його оцінювання, консультування, доопрацювання, деталізації, складання технологічних та виробничих карт, оцінки вкладу, маркетингового аналізу, тощо.
За необхідності може долучитися до навчання для набуття необхідних додаткових навичок через наставництво та/або залучення до працюючих проєктів існуючих команд.
Якщо новий проєкт проходить комплексну експертизу та отримує статус “в реалізацію” у спеціальному модулі платформи здійснюються алгоритмізовані перемовини з розподілу ролей, задач часового та кваліфікаційного вкладу учасників команди, автоматично формується карта розподілу прибутку серед усіх учасників проєкту. Електронними підписами фіксуються домовленості та верифікуються Арбітрами платформи.
Після цього проєкт переходить в стадію реалізації шляхом виділення необхідних ресурсів – матеріалів, погодинного доступу до технічних спеціалістів, обладнання, et cetera.
Виготовлені продукти потрапляють у маркетинговий та продажний цикли.
Після реалізації автоматично розподіляється прибуток.
Фактично запуск продукту «фінансується» шляхом адресного мікрокредитування, але не грошима, а ресурсами, кваліфікованим часом, та доступом до високопродуктивних інформаційних каналів та каналів просування та продажу.
Уся діяльність всіх активних агентів платформи комерціалізована через механізми співволодіння правами на продукт, частку у прибутках, роялті наставникам та авторам, франшиз.
Це саме бізнес проект з високим рівнем соціальної складової.
Хто?
На цю хвилину очевидні чотири групи стейкхолдерів:
1. Засновники.
2. Інвестори
3. Спеціалісти корпоративного рівня, як наймані, так і призначені спільнотою учасників;
4. Учасники (користувачі) платформи, які не тільки отримують прибуток від проектів у яких вони задіяні, а й виступають фактично міноритарними акціонерами організації через консолідовану долю у володінні.
Чому?
Із комплексом проблем з якими ми зіткнулися і які, на цю хвилину, мають тенденцію до посилення ви можете детально ознайомитися нижче у пункті «А якщо ні?»
На суто практичному рівні, в Україні великий рівень зростаючого безробіття, і роботи для всіх бажаючих немає. Проєкт створить велику кількість робочих місць для сучасних робітничих і інженерних професій. Водночас, в країні велика кількість людей з ідеями нових цікавих продуктів з високою доданою вартістю, але в багатьох з цих людей відсутні навички підприємництва. Власне наші центри дають їм змогу валідувати ідею продукту, зібрати виробничу команду, та налагодити виробництво та продажі кінцевому клієнту або рітейлерам.
З соціально-психологічної точки зору, нам вкрай потрібен масштабний проект позитивної спрямованості, що дає людям (нам) обґрунтовану та прораховану надію на краще майбутнє.
Нам потрібно заробляти гроші та багатіти.
Нам потрібно навчатися, та навчатися швидко.
Нам потрібно діяти спільно та скоординовано.
Нам потрібно виділити та зосередитися на найважливіших цінностях, які забезпечують успіх у сучасному світі та опанувати їх на рівні повсякденних звичок, відкинувши або відклавши до кращих часів усе вторинне, що відволікає нас від просування вперед.
Нам потрібно створити альтернативне середовище, а конкретніше екосистему, яка буде альтернативою існуючій системі. Вона має чинити еволюційний тиск, примушуючи «стару» систему змінюватись, пристосовуючись до нових вимог.
Нова система має замінювати або заміщувати стару позитивно-еволюційним шляхом, якщо та не здатна приймати сигнали. Робити це швидко та надійно.
Нам потрібно створити цінність, яка буде нашим вкладом у загальнолюдській розвиток. Ми маємо бути корисні, цікаві та перспективні не тільки як ті, хто боронить світові цінності, але й розбудовує їх для себе та інших. Ми маємо бути амбітні та водночас адекватні, що, звісно, вкрай важко.
А якщо ні?
Ось посилання на поточну, а точніше вже минулу ситуацію, у якій знаходиться наша країна.
Ситуація складна:
Є ще питання найвищого рівня – Навіщо?
На нього, щодо себе особисто, далі.
Реальна політика. Від автора.
Я особисто роблю це в першу чергу для того, щоб мій син та ваші діти не витрачали п'ятдесят років свого життя намагаючись з‘ясувати: «Якого біса уся ця дурня тут коїться?!!», а замість цього щасливо жили і працювали у заможному та здоровому оточенні.
Просте у використанні, складне всередині, зрозуміле у поясненнях та маюче системний вплив на світ який ми створюємо і в якому живемо.
Це те, над чим ми працюємо і за що я несу усю відповідальність, яку може нести окрема людина. Бо хтось же має.
Обговорюючи наші досліди та напрацювання з друзями, ми неодноразово приходили до висновків, що ми постійно обговорюємо загальновідомі та навіть банальні речі, на кшталт того, що краще бути багатим, але здоровим, ніж бідним та хворим. Але ж воно чомусь не виходить і дуже хотілося зрозуміти чому, а головне – що ж та як робити, щоб виходило краще.
Досить швидко стало зрозуміло, що не всі банальності однаково корисні, ба більше, їх дуже багато і якщо їх використовувати разом та у випадковому поєднанні, то вони не те що перестають працювати так ще й можуть давати такі феєричні побічні ефекти, що про здоров‘я мова точно не йде.
Можливо ви помічали, що ми, люди, стали такі досвідчені та розумні, що жодні авторитети, якщо ми чогось хочемо, наприклад пива після школи, нам не вказ.
Як казав Ніцше: «Бог помер, а Цой живий». Ні, паски ми звісно їмо, яйця красимо, деякі навіть у проруб взимку пірнають – секта Іванівців, мабуть чули про цей потужний рух, але давно ввечері не молимося, а пост тримаємо, щоб організм очистити від шлаків.
І не переконуйте мене, сам такий – до Бога тільки як припече, але з усією душею.
До чого це я? А до того, що просто зібрати відомі банальності навіть у струнку та красиву конструкцію із арками, рюшиками, файними фарфоровими фігурками та іншими антревольтами недостатньо. Ніхто не повірить, а навіть як повірить, то вийде секта, а це нудно та не спортивно, тож довелося подивитися у інший бік.
У бік науки, що б це слово не означало.
Шкільні підручники я відкинув одразу, бо якби відповідь була там, то ми б вже жили, як у Бога за пазухою.
Тут би мені розгубитися та й закинути цю справу, але на той момент я вже був фаховий менеджер, якого наставники, дай Боже їм здоров‘я, видресирували добре: є задача – вирішуй і пам‘ятай – з грошима, то любий дурень може (насправді ні, не любий).
На щастя, у юнацтві я мав великі проблеми із самосприйняттям, тож рано зацікавився психологією, потім п‘ять років вивчав і професійно займався кінологією – дресурою, а там були етологія тварин, теорія навчання (научения), потім менеджмент, велика відповідальність, сильна мотивація – багато гарних книг та практичні польові практики.
Я розумів звідки починати.
Додалися соціологія та політологія, поведінкова економіка та когнітивні помилки, управління спільним та системний менеджмент, нейробіологія поведінки та етологія людини, еволюційна психологія та трохи теорії ігр… Через моїх партнерів та друзів я став дотичним до кібернетики та IT індустрії.
Звісно, я не став професіоналом у цих царинах, мабуть за виключенням менеджменту, дресирування собак та інших істот великих та малих.
Але мені вдалося зібрали те, з чого дійсно можна починати, точніше те, з чого ми вже почали.
Шлях від ідеї до сьогоднішнього дня, коли з ретельно відібраних банальностей вдалося скласти складну, але логічну систему, яка спирається виключно на наукове підґрунтя, тривав чотирнадцять років. Мова йде про систему співбуття і співпраці вільних та відповідальних людей, систему формування спільнот та відповідальної політики, яка зростає знизу. Прочитані ще кілька сот книжок, які привели до найголовніших, про які ви безперечно почуєте в процесі моїх пояснень та наших обговорень, і сьогодні ми починаємо презентувати наші проекти.
Проекти, як і система, відкриті, проекти в динаміці та з великим потенціалом розвитку, тож місце в них знайдеться багатьом людям, яким вони будуть цікаві і які будуть готові прийняти їхню логіку та дотичні до неї особисті зобов‘язання.
Human Capital Hub або корпорація майстрів.
Так, саме корпорація. Не кооператив, не Гільдія, не місто.
Усі вони звісно можуть існувати всередині, як форми організації команд та проектів.
Але на верхньому рівні, це саме багатопрофільна корпорація на кшталт General Electric з власними центрами підготовки кадрів часів Джека Уелша, Walmart з її єдиною системою управління усім та тисячами постачальників, які працюють по хвилинам, або 3M в лабораторіях якої працівникам у вільний час надавалась можливість вести власні дослідження на обладнанні корпорації та використовуючи її матеріали з подальшим сумісним володінням патентами та авторськими правами.
Звісно не одразу, але крок за кроком.
Головна та принципова відмінність — все заточено на те, що кожен, хто приєднався є, або може стати громадянином-підприємцем.
Усі пов‘язані загальними нормами та правилами, дуже простими та зрозумілими:
- Не кради;
- Не роби шкоди;
- Якщо порушив, плати повною мірою.
І кілька додаткових для адміністраторів суспільної надбудови:
- Не бреши при виконанні;
- Якщо не впевнений чи ти зараз при виконанні, то ти при виконанні...
При цьому, отримуючи змогу користуватися можливостями, які особисто доступні лише найбагатшим людям та організаціям:
Система базується на принципах спільного володіння та спільного управління, які, у свою чергу, будуються на гнучких ситуативних (функціональних) ієрархіях та динамічному лідерстві за формалізованими та явними ознаками.
Усі ці, насправді, фундаментальні сутності закладаються у підґрунтя цифрового застосунку без якого існування подібної системи у сучасних умовах було неможливе.
Про цей застосунок, перший модуль якого називається RateIt.expert і який вже доступний для тестового використання інтелектуальними агентами — людьми та колективами, а у подальшому і цифровими агентами-помічниками, ми окремо поговоримо у наступних частинах, а зараз продовжимо про корпорацію монстрів, пардон, майстрів-підприємців.
Описана та проілюстрована раніше архітектура дозволяє вирішити декілька фундаментальних проблем менеджменту організацій:
- Доступ до дорогих ресурсів, спеціалістів, технологій, обладнання необхідних для народження, зростання та масштабування підприємств;
- Скоординована діяльність великої кількості агентів зі збереженням гнучкості, прозорості процесів та сфокусованому на ключових (важливих) подіях управлінні інформаційними потоками.
Це головні, про них та більш дрібні деталі ми поговоримо пізніше, а може навіть і колективами фахівців, які хочуть приєднатися до розробки.
Чому це важливо, потрібно та головне можливо?
Ми заблукали. Ми не говоримо про корисне та зле поза контексту явних злочинів. Ми не беремо до уваги, що наука та технології, це засіб, а не мета і мають слугувати людям, а не люди ним. Ми трішечкі підзабули, що розумність та щастя є мірою цінності та корисності, і обидві ці сутності існуть глибоко всередині нашої особистості.
Замість створення прийнятного майбутнього, ми знов намагаємося вгадати його у казковому дзеркалі передбачень експертів з усього.
Алан Кейн колись сказав: “Найкращий спосіб передбачити майбутнє- винайти його”.
Я читав у останній роботі Грегорі Бейтсона, яка була складена його донькою після смерті батька- “Коли янголи страшаться”, як він зі своїми не менш видатними колегами-дослідниками етології, кібернетики та їнших проривних напрямків науки мріяли, що холістичне (цілісне) мислення з високої науки перейде у загальний світ і який він був розчарований, що воно не стало домінуючим навіть у науці.
Ми люди надто заглибилися у деталі наших дослідів та інколи поспішну реалізацію ситуативних/точкових результатів, які можна відносно швидко та дешево монетизувати.
Ми втратили загальне бачення лісу, роздивляючись молекулу ДНК у електронний мікроскоп.
Якщо підвести риску, гуманітарні науки та, як результат, адекватність їхнього застосування, катастрофічно відстали не те що від наук технічних (точних), а й від наук природничих.
Спробуємо пошукати в цьому відставанні тенденції та можливості, що дають надію, при цьому ми поставимо собі завдання стояти обома ногами на землі та зосередимося на суто прикладних речах:
- Дослідження останніх сорока років у сфері когнітивних наук, соціології, поведінкової економіки сформували корпус знань, які можуть та мають бути використані у вдосконаленні навчання людей та їхньої соціалізації;
- Розвиток цифрових інструментів та світова фабрика, якою стала КНР, знизило ціну доступу до сучасних інструментів та обладнання на два порядки. Так, коли я вперше використав 3D принтер найдешевший коштував $50.000, зараз у мене вдома стоїть та друкує прототипи принтер, що коштує $500, на виробництві є ще один, який друкує майстер моделі в ідеальній якості за $1.000;
- Сформувався достатньо широкий прошарок професіоналів, які можуть, якщо адекватно винагороджувати їх за це, навчити новачків базовому рівню використання цифрових інструментів в дуже короткий строк. Так я вивчав 3D Studio MAX два роки за товстенним підручником, а свої перші моделі, які пішли в роботу та є у продажу, мої нечисленні учні створили за три дні;
- Електронні маркетплейси накштал Amazon, Etsy, EBay об‘єднали торгівельно-економічний простір, надаючи доступ до великих платоспроможних ринків розумним, кваліфікованим, працелюбним, креативним підприємцям зі стран Третього світу.
- Зростає і буде зростати в подальшому попит на штучні, малосерійні та персоніфіковані товари з адекватною ціною;
Це не гола теорія, це перевірений факт. Є наші власні продукти, є наші власні продажі, є їхня «математика» та статистика, якою я поділюся у наступних частинах.
Чому це добре саме для нас та саме зараз?
Поговоримо про перспективи, надії та можливий позитив.
Перше і найголовніше, що здатні робити такі проекти – це створювати дуже активні, мобільні та ефективні спільноти, залучаючи та інтегруючи у колективні проєкти малоактивних та малоефективних «аналогових» громадян, яким не вдається самостійно вибудувувати продуктивну взаємодію один з одним.
Друге за значущістю – створювати простір інноваційного розвитку, селекції та прокачування найбільш ефективних проєктів, фокусуючи на них загальну експертизу, адресно направляючи фінансові та людські ресурси, розширюючи найбільш ефективні практики на всю спільноту у форматі франшиз та/або роялті, нагороджуючи таким чином інноваторів.
Треба розуміти сильні та слабкі сторони двох крайніх форм організації економічного життя – вільний ринок та планова економіка.
Вільний ринок, якщо дуже коротко – це тисячі підприємств, що виникають та зникають щодня.
У кращому разі половина виходять на рівень, який дозволяє прогодувати засновника, десь, мабуть, десять відсотків зростуть до середнього масштабу бізнесу, що годує сотню людей, і лише 1% із підприємств середнього рівня реалізується у якості загально відомого бренду. Цифри абстрактні, але саме така суто еволюційна логіка конкуренції та відбору закладена у цю модель.
Вона функціональна і стійка за наявності великої кількості грошей, як з боку інвестицій, так і з боку платоспроможного попиту.
При цьому, ми маємо зрозуміти, що більша частина вкладених ресурсів – грошей, творчої енергії та часу, використовуються неефективно. Вони не зникають на рівні суспільства в цілому, бо ці гроші, так чи інакше, працюють у загальній економіці, але мультиплікація виникає лише на рівні так званих єдинорогів, чи однорогів, чи як воно там.
Крайня форма, що ілюструє цю модель – це індустрія стартапів та венчурного фінансування.
Іншою крайньою формою організації економіки може слугувати радянська система загального планування, або економіка Північної Кореї.
В неї є дві фундаментальні опції, які пояснюють чому вона в принципі існує у природі:
Вона дає змогу концентрувати усі наявні ресурси на вирішенні задач, які кимось означені, як пріоритетні;
Вона дозволяє контролювати та забезпечувати лояльність основної частини громадян, через обмеження доступу до ресурсів виживання одним єдиним вікном.
Це її сила. Недоліки проілюструємо однією цитатою:
«В четверг позвонил Фред: — Катастрофа! — Что такое? Я подумал, что арестовали Рымаря. — Хуже, — сказал Фред, — зайди в ближайший галантерейный магазин. — Зачем? — Все магазины завалены креповыми носками. Причем, советскими креповыми носками. Восемьдесят копеек — пара. Качество не хуже, чем у финских. Такое же синтетическое дерьмо… — Что же делать? — Да ничего. А что тут можно сделать? Кто мог ждать такой подлянки от социалистической экономики?! Кому я теперь отдам финские носки? Да их по рублю не возьмут! Знаю я нашу блядскую промышленность! Сначала она двадцать лет кочумает, а потом вдруг — раз! И все магазины забиты какой-нибудь одной хреновиной. Если уж зарядили поточную линию, то все. Будут теперь штамповать эти креповые носки — миллион пар в секунду…» Сергій Довлатов. «Валіза» . «Крепові фінські панчохи».
На щастя, ніде, крім як в працях економістів австрійської школи економіки та Північної Кореї, ці крайні форми не зустрічаються, тому усі намагаються якось налаштувати баланс між вільним ринком та його регулюванням.
Дуже цікава історія зустрілася десь років десять тому мені на Хабрі. Там хлопець розповідав, як він поїхав у Китай розробляти один гаджет.
Виглядало це місце приблизно як наш київський радіобазар «Караваєви дачі», такий собі «Шанхай», де усі приміщення нарізані на невеликі кімнати розміром з гараж. Він зняв двоповерховий «номер», де на першому в нього була обладнана майстерня радіоелектронщика, а на другому були стіл, холодильник та койка.
В двох кроках від нього були магазин компонентів, програмісти, інженери проектувальники, ЧПУ та 3Д друк…
Так це виглядає зараз.
За місяць він поїхав звідти з працюючим екземпляром свого гаджету.
Приблизно так і має виглядати окремий локальних розробницько-виробничий хаб нашого проєкту, і таких хабів різного масштабу (трьох типів за масштабом та спеціалізацією) по Україні має бути щонайменше сотня.
Це навчальні центри, спільні виробничі потужності з погодинним доступом до фахових спеціалістів та обладнання, а також пісочниці для розробки, тестування та подальшого просування проєктів, точніше виробництва та продажу продукції виробленої проєктними командами.
Якщо подивитися на інший полюс, ми побачимо США з найпотужнішою у світі венчурною індустрією та державними проектами на кшталт Defense Advanced Research Projects Agency, DARPA.
Я маю сумнів, що український державний менеджмент зможе зробити щось схоже на DARPA, як через брак експертизи, так і через жахливий стан нашої економіки і, як слідство, державного бюджету, хоча держава у вигляді сплячого інвестора (це, як колись сказав мій друг Олежа означає «дай гроші і не пи@ди»), може розглядатися і навіть отримувати свою долю у доході корпорації на загальних умовах, але головне, що дуже багато процесів, які держава не вміє робити, вона зможе віддати на аутсорс, при чому не розпорошеним та неконтрольованим фунтам, а колективному моноагенту зі знайомою та прогнозованою корпоративною структурою.
Також це створить можливість міжнародним донорам, без яких ми не вигребемо ніяким чином, диверсифікувати ризики, допомагати грошима та головне експертизою там, де їх готові приймати та примножувати.
Найкраще, що при цьому може зробити держава — це не заважати та не втручатися у процеси нижче корпоративної управлінської надбудови.
Я б навіть наполягав на відмові від будь-якого оподаткування підприємців всередині до рівня особистих місячних доходів принаймні в $1000, доходів на прибуток команд, якщо вони реінвестують у розвиток 70 та більше відсотків прибутків і так далі… За таких умов, я думаю, можна навіть відмовитися від будь-якого кешу всередині корпорації…
Цінність та цінності.
В системному менеджменті є п‘ять точок зору (фундаментальних критеріїв) з яких потрібно оцінювати організаційну працю:
- Богатство
- Влада
- Знання
- Етичність
- Естетичність
Ці проєкти конструюються саме за цими принципами.
Вони будуються від фундаментальної людської потреби бути економічно успішними, впевненими у тому, що їм буде, що їсти, чим годувати дітей, як забезпечити родини житлом, подбати про своїх батьків.
В той же час вони формують спільноти – соціальні групи в яких люди, що дотримуються прийнятих ними норм можуть реалізовувати свої потреби у соціальній значущості не через домінацію над їншими, а через вплив, що формується через корисність для спільноти, що у свою чергу стимулює до ще більшої корисності кожного, яка підвищує «капіталізацію» групи, яка збагачує усіх учасників – цикл замикається.
І це – цикл зростання з позитивними (підсилюючими) зворотніми зв‘язками.
Ефективність та вплив групи зростає, при цьому зростає фінансова та соціальна успішність кожного учасника групи.
Обопільний інтерес та винагорода стимулює відкритий обмін знаннями та, що мабуть навіть важливіше, навичками. Як суто професійними, так і соціальними, я б навіть сказав політичними, бо на мою думку справжня політика починається з розуміння та практики пошуку обопільно збагачуючих рішень на рівні співіснування з партнерами, підрядниками, сусідами, коли ми йдемо й домовляємося, просуваємо наш інтерес, делегуючи право представляти його нашим людям.
В мене була цікава історія, коли я, розмірковуючи над питанням професіоналізму, прийшов до висновку, що він складається з природної схильності – таланту, навичок – практичного досвіду та знань – фахової освіти. Наступним етапом я спитав себе: “а що важливіше, з чого треба починати?”
І дійшов висновку, що це є навички, трохи пізніше поясню чому.
Яким же було моє здивування, коли я натрапив на ці цитати:
„Воспитание нуждается в трех вещах: в даровании, науке, упражнении.“
„В деле воспитания развитие навыков должно предшествовать развитию ума.“
Так Аристотель вкрав у мене пріоритет...
Чому це важливо?
Справа у тому, що якими б розумніми, раціональними, критично мислячими та рефлексуючими істотами ми б себе не вважали та інколи навіть були, наш мозок функціонує на дещо інших принципах і цим принципам мільярди років, на відміну від майстер-классів та коучів.
Якщо дуже коротко та максимально неточно – наш мозок сформований еволюцією таким чином, щоб загнати нову інформацію у звичний шаблон та повернутися до автоматизованого (заощадливого) режиму роботи. Мабуть тому діти, які живуть у здоровому оточенні та середовищі такі щасливі – навкруги всі добрі та плюшки дають, і думати не треба, а як вже думати, то тільки про захоплююче.
Від себе можу додати, що жити у «осознанном» режимі у ворожому середовищі дуже витратно та не надто щасливо. Це саме те знання про яке сказав цар Соломон, що воно є шляхом до скорботи.
Таким чином, якісні зміни можливі лише двома шляхами – через страждання та інсайди та через формування навичок успіху, у широкому тлумаченні цього слова, у здоровому середовищі і головна ознака цього середовища – позитивна передбачуваність, або довіра, про яку є окремі роздуми.
Таке середовище стимулює обмін знаннями, обопільне навчання та монетизацію цих знань, як наставником, так і учнем; спонукає до пошуку, перевірки та збагачення загальної скарбнички.
Це той самий Win-Win та додаткова вартість про яку так багато говорили більшовики.
Подібна система не може існувати якщо в ній не придушуються асоціальні моделі поведінки:
- Халявництво
- Шахрайство
- Узурпація (присвоєння)
Вона підштовхує учасника до тієї самої свідомої поведінки, але не через страждання, а через пошук додаткових благ та розуміння ризиків втрат.
Етична поведінка стає потребою, а за нею і нормою.
На мою думку, така конструкція виглядає достатньо красиво, або, говорячи мовою системного менеджменту – естетично.
Кінець першої частини.
